Голокост в Одесі — масові вбивства єврейського населення Одеси, Одеської області та Бессарабії і Буковини восени 1941 та взимку 1942 року під керівництвом військовиків Третього Рейху, диктатора Королівства Румунія Іона Антонеску, віце-президента ради Королівства Румунія, губернатора Трансністрії Георге Алексяну та генерала Ніколае Мачічі. До початку німецько-радянської війни, по перепису 1939р. в Одесі проживала значна єврейська громада, яка становила 200 961 особу (33,26 % населення). До момента взяття міста румунськими військами в ньому залишалося до 80 тисяч євреїв, куди після окупації Бессарабії та Буковини, до них додалися біженці у кількості понад 50 тисяч осіб.

Одеська область була окупована у період із 22 липня по 29 серпня 1941г.

16 жовтня 1941 після двомісячної оборони, Одесу було залишено Червоною армією і під вечір зайнято румунськими та німецькими військами. Перші розстріли мирних жителів почалися безпосередньо після захоплення міста, командою айнзацгруппен та солдатами з Румунського оперативного ешелону.

17 жовтня було оголошено про початок «реєстрації чоловічого населення» від 16 до 50 років. Євреїв заарештовано. Усіх направляють у будівлю в'язниці на Великофонтанську дорогу, де з 18 жовтня 1941р. за наказом командира 10-ї піхотної дивізії генерала Костянтина Трестіоряну створюють тимчасовий табір-гетто для євреїв із Одеси.

З 12.00 19 жовтня в район артилерійських складів на Люстдорфській дорозі почали прибувати партії євреїв, які при реєстрації або перших облавах на вулицях міста були затримані. Колони заручників гнали на Люстдорфську дорогу. Усіх їх замкнули в дев'яти порожніх порохових складах і протягом декількох днів, починаючи з 19 жовтня, розстріляли. Деякі склади 23 жовтня були облиті бензином і в'язні в них були спалені живцем. Загинуло близько 22 тисячі.

22 жовтня 1941 року, в будівлі НКВС на вулиці Енгельса (нині Маразліївська), в якому розташувалися румунська військова комендатура та штаб румунської 10-ї піхотної дивізії, стався вибух радіокерованої міни. Вона була закладена туди саперами Червоної армії ще до здачі міста радянськими військами. У результаті потужного вибуху будівля частково обвалилася. Під уламками загинуло близько 120 людей, у тому числі 16 офіцерів, серед яких був румунський комендант міста генерал Іон Глогожану. Відповідальність за вибух була покладена на євреїв і комуністів. У відповідь на вибух комендатури румунського війська до Одеси приїхала німецька «Айнзатцгрупа».

23 жовтня 1941р. були проведені акції зі знищення заручників, багато з яких були євреями. Окупанти вривалися у квартири одеситів та всіх знайдених жителів розстрілювали або вішали без винятків. Проводилися облави на вулицях та ринках міста, в передмістях; людей, що нічого ще не знали про теракт, розстрілювали прямо на місці облав біля стін будинків або огорож. На 10 ст. Великого Фонтану № 58, на території санаторію Держбанку, було затримано і розстріляно близько 100 чоловіків. На обгородженій парканом площі в портовому сквері було розстріляно близько 19 тисяч євреїв, а їхні трупи облито бензином і спалено.

24 жовтня 1941р. близько 5000 євреїв було зібрано у застави Дальник, де знаходилися чотири бараки. У перші три загнали чоловіків, у четвертий жінок та дітей. У стінах одного з бараків були пророблені отвори для кулеметів, а підлога попередньо залита бензином. Люди у двох бараках були розстріляні з кулеметів в той же день, а бараки були підпалені. Наступного дня були розстріляні затримані, поміщені в останніх двох бараках, причому один з бараків 25 жовтня для залякування населення підірвали динамітом. Наказ виконувався командиром 10-го кулеметного батальйону підполковником Ніколає Деляну.

24-25 жовтня 1941р. зондеркомандою 1 b були розстріляні 3000 євреїв.

Тисячі євреїв, які 23 жовтня за наказом румінської влади прийшли для "реєстрації" до Дальника, пішим порядком були відправлені до с.Богданівки на Південному Бузі, втративши дорогою частину вбитими та померлими, 10 листопада.

До середини грудня у Богданівці було зібрано близько 55 тис. євреїв. З 20 грудня 1941 року по 15 січня 1942 року всі вони були розстріляні командою «айнзатцгрупи» СС, румунськими солдатами, місцевими поліцаями та німцями-колоністами.

15 листопада 1941р. - у місті відбувся останній масовий розстріл - у районі Стрільбищного поля було вбито близько 1000 осіб.

Листопад – грудень 1941р. В Одесі видаються накази, спрямовані проти єврейського населення, що залишилися, — про обов'язкову явку до в'язниці всіх чоловіків від 18 до 50 років; про обов'язкову реєстрацію коштовностей; про носіння відмітного знака шестикутної жовтої зірки.

10 січня 1942р. в бідному районі Слобідка було організовано гетто. Виселені знаходилися там в умовах неймовірної скупченості, житла на всіх не вистачало, люди перебували взимку просто неба, що призвело до масової смертності від переохолодження. У гетто вони були зібрані лише для того, щоб вже з нього бути депортованими далі, в сільські концтабори.

З 12 січня по 23 червня 1942 року євреїв депортували до Березівського району Одеської області. Їх перевозили в неопалюваних ешелонах, багато хто загинув в дорозі. У Березівці становили партії, які пішки вирушали в Сирітське, Доманівку, Богданівку, Голту та інші концтабори. Багато людей, що не діставшись туди, вмирало від голоду та холоду по дорозі. Охорона, що складалася з румунських солдатів і німецьких колоністів, влаштовувала під час шляху масові розстріли євреїв.

За планами гітлерівської коаліції на території Одеської області під контролем румунської влади повинна була бути утворена адміністративно-територіальна одиниця губернаторство Трансністрія. Королівство Румунія, бувши союзником Третього Рейху, розробила та проводила свій власний план з ліквідації євреїв. У міру захоплення нових територій і встановлення в них румунської влади, остання прийняла рішення, що саме на території Трансністрії, як найвіддаленішій від центру, будуть проведені операції зі знищення всіх євреїв, що опинилися на територіях, контрольованих Румунією. У облаштовані концтабори почали зганяти в'язнів з власне Трансністрії, а також з Буковини та Бессарабії. На початок масового знищення єврейське населення регіону було зосереджено румунами в Одесі чи концентраційних таборах, влаштованими у сільській місцевості.

У 1941-1944 pp. на Одещині було знищено понад 120 тисяч євреїв: жінок, дітей, людей похилого віку.

Злочини проти людяності щодо єврейського населення в Одесі отримали свою юридичну кваліфікацію на Нюрнберзькому та Бухарестському процесах.