Геноцидом вірмен називають масове вбивство вірменського населення Османської імперії під час Першої світової війни. Ці побиття були здійснені в різних регіонах імперії урядом младотурків, які були в той період при владі. Перша міжнародна реакція на насильство було виражено у спільній заяві Росії, Франції та Великобританії у травні 1915 року, де звірства проти вірменського народу були визначені як «нові злочини проти людства та цивілізації». Сторони погоджувалися, що турецький уряд має бути покараний за скоєння злочину.

З початком Першої світової війни, младотурецький уряд, сподіваючись зберегти залишки ослабленої Османської імперії, прийняв на озброєння політику пантюркізму – створення величезної Турецької імперії, що вбирає все тюркомовне населення Кавказу, Середньої Азії, Криму, Поволжя.

Політика тюркізму передбачала тюркізацію всіх національних меншин імперії. Вірменське населення розглядалося головною перешкодою для реалізації цього проекту.

Хоча рішення про депортацію всіх вірмен із Західної Вірменії (Східна Туреччина) було ухвалено наприкінці 1911 року, младотурки використали початок Першої світової війни як зручну можливість для його здійснення.

Напередодні Першої світової війни в Османській імперії жило два мільйони вірмен. Близько 1.2 млн. було знищено за період із 1915 до 1923 року. Залишившиєся вірмени, були розсіяні по всьому світу.

24 квітня 1915 року, з арешту та подальшого винищення близько тисячі представників вірменської інтелігенції, переважно зі столиці Османської імперії Константинополя (Стамбула), розпочався перший етап знищення вірменського населення.

Другим етапом «остаточного вирішення» Вірменського питання став заклик до турецької армії близько трьохсот тисяч вірменських чоловіків, пізніше роззброєних та вбитих своїми турецькими товаришами по службі.

Третій етап Геноциду ознаменувався різаниною, депортацією та «маршами смерті» жінок, дітей та старих людей у сирійську пустелю, де сотні тисяч людей було вбито турецькими солдатами, жандармами та курдськими бандами, або гинули від голоду та епідемій. Тисячі жінок і дітей зазнали насильства. Десятки тисяч були насильно звернені до ісламу.

Останньою стадією Геноциду є тотальне та абсолютне заперечення турецьким урядом масових вбивств та знищення вірмен на їхній батьківщині. Незважаючи на процес міжнародного засудження Геноциду вірмен, Туреччина продовжує боротися проти його визнання всіма засобами.

Музей-институт Геноциду вірмен