Різанина у Сребрениці (Srebrenica massacre)
11 липня 1995 року біля містечка Сребрениця військові армії боснійських сербів вбили понад 8 000 боснійських мусульман. Цей злочин називають найбільшим геноцидом в історії Європи після Другої світової війни.
Минула чверть сторіччя, але досі не можна сказати, що всі, хто скоював злочини під час кровопролитної громадянської війни 1992-1995 років, покарані. До того ж, сучасна Боснія і Герцеговина переживає низку проблем, які ставлять під сумнів майбутнє країни і крихкий мир, встановлений після війни.
Розпад Югославії у 1991-1992 роках супроводжувався низкою військових конфліктів.
Якщо маленькій Словенії вдалося здобути незалежність після 10 днів боїв малої інтенсивності, у яких загинули кілька десятків людей, то в Хорватії 1991 року розпочалася війна між хорватським урядом і створеною сербською меншиною республікою, якій допомагала югославська армія.
Проте найбільш кривавою виявилася війна в Боснії і Герцеговині, що розпочалася навесні 1992 року.
На той момент 43% населення республіки складали босняки-мусульмани, 31% - православні серби і 17% - хорвати-католики. Етнічна мапа країни нагадувала клаптикову ковдру, бо часто представники різних націй багато років мирно жили в одному селі або у сусідніх містечках, утворювали спільні родини.
У лютому 1992 року в країні відбувся референдум за незалежність від Югославії, на якому 99% населення підтримали її. Явка становила лише 63% - етнічні серби переважно бойкотували його, натомість мусульмани і хорвати здебільшого підтримали незалежність.
Тож, коли почалися перші заворушення на етнічному ґрунті, югославська армія стала на бік місцевих сербських політиків, які хотіли збереження Боснії у складі малої Югославії. Її намагався створити президент Сербії Слободан Мілошевич, залучивши Боснію та Чорногорію. Але якщо в Чорногорії був консенсус щодо цього, то у Боснії розпочалася громадянська війна, яка вартувала життя щонайменше 100 тисячам людей.
У цих подіях босняки-мусульмани змагалися за незалежність, хорвати - спочатку за незалежність, а потім - за ідею приєднання населених хорватами районів до незалежної Хорватії, а серби - за приєднання населених сербами земель до Сербії. Кожна з груп намагалася встановити контроль над якомога більшою територією.
Босняки-мусульмани, як найслабша у військовому сенсі сторона, яку, на відміну від хорватів та сербів, не підтримували сусідні держави, швидко почала втрачати території у боях.
Населене переважно мусульманами місто Сараєво опинилося в кількарічній облозі армії боснійських сербів, які облаштувались у горах над містом і обстрілювали цивільних.
Мальовничий Мостар у Герцеговині став ареною боїв між босняками та хорватами, під час яких зруйнували старовинний міст - символ міста.
А боснійські мусульмани у східній Боснії опинилися в оточенні боснійських сербів у кількох анклавах з центрами в містах Сребрениця, Жепа та Горажде.
Сербські сили намагалися взяти ці анклави кілька років. У 1993 році в мусульманських анклавах розмістили миротворців ООН і оголосили їх зонами безпеки.
У липні 1995 року армія боснійських сербів здійснила операцію "Крівая 95" для захоплення анклавів боснійських мусульман Сребрениця і Жепа у східній Боснії, що неподалік від кордону з Сербією.
У першому анклаві дислокувалися близько 570 голландських миротворців, у другому - кілька десятків українських.
11 липня армія боснійських сербів, в якій брали участь добровольці з Греції та Росії, здолала опір загонів боснійських мусульман і увійшла до Сребрениці. Літаки НАТО, що обстріляли танки армії Младича, мусили зупинити обстріли після того, як він пригрозив знищити голландських миротворців, які перебували в анклаві.
У сусідньому селі Поточари на базі голландських миротворців сховалися кілька тисяч боснійських мусульман, переважно жінки і діти. Серби змусили голландських миротворців видати їм чоловіків - понад 300 босняків у віці від 14 до 70 років, які переховувалися на базі. Загалом внаслідок операції сили боснійських сербів захопили у полон кілька тисяч босняків. Протягом кількох днів їх вивозили у віддалені місцевості та розстрілювали. Тіла ховали у масових похованнях. 17 липня 1995 року велике скупчення тіл біля ферми Бранево і екскаватори, що їх згрібали, зафіксували під час аерофотозйомок. Захопивши Сребреницю, армія боснійських сербів почала готуватися до захоплення анклаву Жепа.
"Боснійські серби показали повне безсилля ООН, і водночас НАТО та США. Зони безпеки абсолютно не виправдовували своєї назви, оскільки нечисленні контингенти миротворців з європейських країн не були здатні захистити навіть самих себе, не кажучи вже про мусульман. Звична для боснійських сербів практика захоплення миротворців ООН у заручники продемонструвала загальну слабкість стратегії ООН", - згадував про ті події у своїх мемуарах "Моє життя" президент США Білл Клінтон. За його словами, саме після різанини у Сребрениці НАТО відмовилося від принципу "двох ключів", згідно з яким ООН мала право вето на операції НАТО в країні.
2003 року у селі Поточари поблизу Сребрениці за участі експрезидента США Білла Клінтона відкрили меморіал жертвам геноциду. Станом на 2018 рік на цьому меморіальному кладовищі поховали понад 6 600 загиблих.
Кожного року боснійські мусульмани організовують Марш миру до Поточар і проводять церемонії поховання решток тіл людей, які продовжують знаходити в околицях Сребрениці.
2001 року першим засудженим за геноцид в історії трибуналу став генерал, колишній командувач штабу корпусу "Дрина" армії боснійських сербів Радислав Крстич. Саме він командував операцією із захоплення Сребрениці. Його визнали винним у сприянні геноциду та засудили до 45 років ув'язнення.
2010 року був засуджений до довічного ув'язнення полковник Любіша Беара, очільник контррозвідки армії боснійських сербів, який відвідував під час подій у Сребрениці місця масових страт.