Поняття «геноцид» в обіг увів польський юрист Рафаель Лемкін. Він же розробив концепцію культурного геноциду, як засобу нефізичного знищення національних груп, а також виділив дві його фази. Перша передбачає “руйнування національної моделі пригнобленої групи”, а друга – «нав’язування національної моделі гнобителя». Свою концепцію Лемкін використовував для аналізу німецької окупаційної політики у Європі під час Другої світової.

З концепції Лемкіна випливає, що до культурного геноциду можна зараховувати систематичне й цілеспрямоване знищення як матеріальної, так і нематеріальної. культурної спадщини. Дослідники твердять, що яскравим прикладом таких дій є багатовікова політика Росії, спрямована на знищення українського народу, що продовжує реалізовуватись й під час повномасштабного вторгнення з лютого 2022 року.

При цьому системні кроки країни-агресора щодо стирання національної культури та ідентичності українського народу як передують актам фізичного/біологічного знищення, так і супроводжують їх. Так, акт культурного геноциду – «деукраїнізація» – комбінується з залякуваннями, застосуванням фізичної сили, обмеженням волі, викраденнями, тортурами, вбивствами тощо.

Країна-агресор послуговується широким інструментарієм різнопланових технік, серед яких:

• публічні заклики представників російської влади до знищення українців;
• перекручування та привласнення фактів з історії, здобутків у сферах науки, культури й мистецтва України;
• пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців;
• заборона використання української мови, вилучення із бібліотек та знищення українських книг;
• переслідування й знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
• депортація дітей без батьків до росії з метою зміни їхньої ідентичності;
• винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
• нищення нематеріальної культурної спадщини, що оприявлюється в усних традиціях та формах вираження, в тому числі у мові, виконавському мистецтві, звичаях, обрядах, святкуваннях; традиційних знаннях, практиках та ремеслах;
• нищення пам’яток культурної спадщини (за період з 24 лютого 2022 року до 25 січня 2024 року рф зруйнувала або пошкодила 902 об’єкти культурної спадщини на загальну суму понад $19 млрд.);
• сегрегація мешканців окупованих територій від інформаційного простору України тощо.

Наступною фазою культурного геноциду українського народу можна вважати невідкладне запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях російських стандартів навчання та виховання, націлених на зміну ідентичності дітей; запровадження освіти російською мовою з російським ідеологічним спрямуванням за пропагандистськими підручниками російських авторів, відрядженням російських педагогів на окуповані території України для подальшої інтеграції носіїв ідентичності держави-агресора.

Цій же меті слугує використання Російської православної церкви як інструменту впливу для продовження пропаганди неоімперської ідеології «русского міра».

Росія буде притягнена до відповідальності за вчинення злочинів культурного геноциду, а подальші наукові та експертні дослідження відкриють можливості актуалізації питань реституції культурних цінностей, виплати компенсації за шкоду, завдану українській культурі та ідентичності.

Ярослава Різникова,
заступник директора Департаменту – начальник управління культури,
національностей та релігій Одеської обласної військової (державної) адміністрації